Історія винайдення та розвитку вимірювача опадів (дощоміру)
© pixabay.com
Прилад для визначення кількості опадів є найдавнішим з усіх інших метеорологічних пристроїв. Перші згадки про вимірювання кількості дощу відносяться ще до нашої ери.
Існують деякі історичні відомості про те, що давні греки приблизно у 500-х роках до н.е. проводили облік атмосферних опадів. Крім того, народ, який проживав на території сучасної Індії, почав реєструвати опади ще у 400 р. до н.е. У давньоіндійському політичному трактаті «Артхашастра» сказано, що у Магадхе (історична область на території сучасної Індії) було встановлено точні стандарти виробництва зерна. Кожне із зерносховищ було обладнано дощоміром для класифікації земельних ділянок з метою оподаткування.
Пізніше, у 1247 році, китайський математик і конструктор з династії Сун Цінь Цзюшао винайшов датчики дощу та снігу в районі озера Тяньчі для вимірювання кількості дощу, снігу та інших видів метеорологічних опадів. Проте, точна конструкція такого пристрою залишилася невідомою.
Також читайте
Через пару століть, у 1441 р. на території сучасної Кореї син короля Седжона Великого, члена династії Чосон, який правив з 1418 по 1450 рр., винайшов перший дощомір. Про цю подію збереглося набагато більше інформації. Король Седжонг шукав способи покращити сільськогосподарські технології, щоб забезпечити своїх підданих достатньою кількістю продуктів та одягом. У процесі розвитку сільськогосподарських технологій, Седжонг зробив свій внесок в астрономію та метеорологію. Коли королівство постраждало від сильної посухи, король Седжонг наказав у кожному селі виміряти кількість опадів. Його син, наслідний принц, пізніше названий королем Мунджонгом, успадкував новаторство Седжона. Мунджонг винайшов дощомір, коли вимірював кількість опадів у палаці. Потім він розіслав дощоміри в кожне село, і вони використовувалися як офіційний інструмент для вимірювання опадів. Такий опадомір мав вигляд циліндричного контейнеру певних розмірів і був першим у світі стандартним пристроєм для цих вимірювання опадів.
Потім, у 1662 році Крістофер Рен у співпраці з Робертом Гуком створив перший у Великій Британії дощомір з відром, що перекидається. Гук також розробив вимірювач опадів із вирвою, який використовувався до 1695 року.
Англієць Річард Таунлі першим провів систематичні вимірювання кількості опадів протягом 15 років поспіль з 1677 по 1694 рік, опублікувавши свої записи у «Philosophical Transactions of the Royal Society». Таунлі також закликав провести додаткові виміри в інших населених пунктах країни, щоб порівняти кількість опадів у різних регіонах.
Поступово вже у XVIII – XIX ст. на території Великобританії та Ірландії виникла ціла мережа опадомірних постів, де у якості приймальної посудини використовувалося металеве відро (з міді або латуні) певних розмірів. Подібна конструкція з деякими доповненнями та модифікаціями використовується по теперішній час.
На території колишнього СРСР широкого застосування набули вимірювачі опадів, виготовлені Третьяковим. Модель О-1 вже має вітровий планковий захист (для запобігання надування і видування з приймальної посудини снігу), спеціальний мірний стакан, куди опади з відра зливаються і далі переводяться в міліметри. З його допомогою можна вимірювати кількість як рідких, так і твердих опадів у холодний період року. В даний час на більшості метеорологічних станцій використовуються опадоміри саме даної конструкції.
У середині XVIII століття з'явилися перші реєстратори дощу – плювіографи (плювіометри). Вони дозволяли вимірювати не тільки кількість рідких опадів, що випали, але також і їх інтенсивність у часі. Показання таких приладів фіксувалися на паперовій стрічці, намотаній на годинниковий барабанний механізм. В даний час такі пристрої не втратили своєї актуальності і з'явилося безліч автоматичних, електронних плювіографів високої точності та чутливості.
У XX столітті були також розроблені сумарні опадоміри, які можна було встановлювати у важкодоступних та малонаселених районах. Вони мали вигляд циліндра з невеликим рівнем олії. Вона запобігала випаровуванню опадів, що потрапили всередину, що дозволяло накопичувати їх впродовж тривалого часу.
Наприкінці XX століття та на початку XXI століття були розроблені оптичні (лазерні) та акустичні датчики дощу, які встановлюються в комплексі з автоматичними вимірювальними системами.
Як бачимо, за період більш ніж у 2000 років, вимірювання опадів залишалося вкрай важливим завданням і для досягнення цієї мети розроблялися різні типи пристроїв та методики, які продовжують своє вдосконалення і в сучасний період.
Підготував Ігор Кібальчич, кандидат географічних наук, синоптик.
