Океани поглинають більше викидів, ніж очікувалося через величезне цвітіння планктону

Біологічний вуглецевий насос: як зоопланктон переміщує вуглець

Океан є життєво важливим компонентом глобального вуглецевого циклу, оскільки поглинає майже 30% викидів вуглекислого газу (CO2) в результаті діяльності людини.

Це допомагає пом'якшити наслідки зміни клімату завдяки зменшенню кількості CO2 в атмосфері.

Однак кругообіг вуглецю в океані складний і динамічний і включає різні фізичні, хімічні і біологічні процеси, які до кінця не вивчені і не змодельовані.

Як пише Phys.org, біологічний вуглецевий насос - це процес, який переносить органічний вуглець з поверхні океану в його глибини, де він може зберігатися протягом тривалого часу.

Біологічний вуглецевий насос починається з фітопланктону, мікроскопічних рослин, які використовують сонячне світло та CO2 для виробництва органічних речовин за допомогою фотосинтезу.

Фітопланктон є основним виробником органічного вуглецю в океані та підтримує морську харчову мережу.

Зоопланктон – це крихітні тварини, які харчуються фітопланктоном та іншими органічними речовинами в океані. Зоопланктон включає різні групи організмів, такі як копеподи, криль, медузи та сальпи. Ці організми грають вирішальну роль біологічному вуглецевому насосі, оскільки вони споживають, трансформують і транспортують органічний вуглець різними способами. Вони можуть експортувати органічний вуглець у глибини океану, опускаючись після смерті або виробляючи фекальні кульки.

Більше того, зоопланктон може опосередковано експортувати органічний вуглець у глибини океану, живлячись на поверхні та виділяючи або дихаючи на глибині, створюючи вертикальний потік розчиненого органічного вуглецю або CO2.

Зоопланктон може збільшити експорт органічного вуглецю в океанські глибини за рахунок агрегації фітопланктону або інших частинок у більші та швидко тонучі утворення, такі як морський сніг або фекальні гранули, а також може вплинути на ефективність біологічного вуглецевого насоса за рахунок рециркуляції органічного вуглецю в поверхневі шари океану, зменшуючи кількість вуглецю, що досягає глибин океану.